ПСИХОЛОГІЧНІ ШТУЧКИ

Джон Голланд — американський вчений, що розробив модель типів особистості RIASEC. Модель складається з 6 елементів. Як і в інших моделях, що ми розібрали на минулому тижні, тут немає поділу на «біле» та «чорне». Тобто, одній людині можуть в певній мірі відповідати одразу декілька типів. Голланд виділяє такі типи: 1. Артистичний — такий тип прагне до самовираження, яскраво виявляє емоції і почуття, в усьому бачить барвистість, естетику, піднесеність і глибину. Цим людям властиво нетрадиційне мислення, якась екстравагантність, несоціальність і незалежність. Підходять творчі професії: музична сфера, кіно і режисура, літературна діяльність, художня сфера, театр, хореографія, архітектура і дизайн. 2. Дослідницький — характеризує таких особистостей, як раціональних, незалежних і досить оригінальних. Такі люди прагнуть до досліджень, відкриттів, нововведень, їх цікавлять теорії, завдання, в деякому роді абстрактне мислення і рішення поставлених цілей. Такому типу відповідають наукові професії

Прокрастинація, або схильність відкладати важливі справи на потім, створює ілюзію свободи. Вона змушує людей думати, що вони мають багато часу, однак при цьому краде його. Прокрастинація схожа на безтурботну гру, але часто обертається почуттям провини й занепокоєння. Причини прокрастинації Злість. Основна причина прокрастинації – це злість. Підлітки, обурені владною поведінкою батьків і вчителів, схильні відкладати виконання роботи або виконувати її частково. Для підлітків, котрі почуваються безсилими, відкритий опір не годиться, тому що його наслідки будуть досить помітними. Однак ці підлітки прагнуть отримати бажане. Тому прокрастинація як маніпулятивна і пасивно-агресивна форма помсти є досить ефективною, оскільки обеззброює людей, наділених владою над підлітками (наприклад, батьків, учителів). Прокрастинація – це своєрідний самосаботаж: підлітки більше переймаються самостійністю, ніж шкільними оцінками. За допомогою прокрастинації підліток ніби усувається від роботи: «Ви не можете

ЧТО ТАКОЕ ПАМЯТЬ? Современная наука определяет память как систему запоминания, хранения и воспроизведения информации. Уже в древнейшие времена делались попытки объяснить механизм запоминания. Древнегреческий философ Аристотель (IV в. до н.э.) предполагал, что при восприятии испускаемые изучаемым объектом материальные частицы проникают в голову и оставляют отпечаток на веществе мозга, как на глине или воске. Несмотря на длительную историю изучения памяти, вплоть до начала XX века отсутствовали сколько-нибудь строгие объяснения этого явления. Научно обоснованные данные о закономерностях памяти — важнейшей функции головного мозга — получены лишь в последние десятилетия. Успехи биологической кибернетики приводят к новым открытиям и гипотезам, объясняющим древнейшую и все еще не разгаданную до конца загадку природы. Однако стройной и единой теории, объясняющей механизм этого сложного явления, пока нет. В книге профессора А.Р. Лу-рия «Нейропсихология памяти», обобщающей основные современные